На головну Лист нам
Лоти - пропозицiї

Українська

Русский
English
На головну
ПРО КОМПАНІЮ ІНФО-ЦЕНТР Діяльність підприємств РЕФОРМУВАННЯ ГАЛУЗІ ПУБЛІЧНІ ТОРГИ ОБ`ЯВИ Доступ до публічної інформації ПОСЛУГИ КОНТАКТИ Заходи запобігання корупції
 
Новини
Закони
Начальник управління
Голова Держагентства лісових ресурсів
Лісгоспам
Громадська колегія
Нова
Фотогалерея


 
Зареєструватися



2018-06-18

Вінницькі лісівники плідно співпрацюють з лісівниками-науковцями

2018-06-15

На базі ДП «Тульчинське ЛМГ» та ДП «Гайсинський лісгосп» проходить науково-практичний семінар

2018-06-08

Будьте обережні: зростає інфікування кліщовим бореліозом!

2018-06-07

ДП «Тульчинське ЛМГ» реалізувало посадкового матеріалу на 260 тис. грн.

2018-06-06

Державна лісова охорона ДП «Гайсинський лісгосп» береже ліс від пожеж!

2018-06-06

Шановні журналісти, прийміть вітання від вінницьких лісівників!

2018-06-04

Лісівники ДП «Вінницький лісгосп» обмінюються цінним досвідом

2018-06-03

Бершадські лісівники разом з юними лісівниками відзначили день Південного Бугу

2018-06-03

Головне – збереження життя й здоров’я лісівників

2018-06-02

Хмільницькі лісівники разом із учнівським лісництвом оновили 50-річний дендропарк


 



Розсилка

Замовити розсилку
Вiдмiнити розсилку

 


Украинский портАл
META - Украина. Украинская поисковая система
Rada.info


 

 

Дещо про наступність поколінь в лісогосподарюванні

Дещо про наступність

поколінь в лісогосподарюванні

 

Без перебільшення можна вважати важливим в долі лісу саме наступність поколінь, коли ліс на своєму віку багаторазово переходить з рук в руки, від одного до наступного покоління. Те саме в землеробстві, коли батьки передавали землю в спадок своїм нащадкам для збереження та підтримання родючості. Але тут урожай щорічно, а в лісовому господарстві - через 100 років. Тому так важливо, щоб кожний наступний господар лісових угідь був дбайливим і надійним, вболівав за долю лісу.

А де ж було взяти такого господаря в ті повоєнні роки, коли кадри йшли прямо з вулиці?! Особливо складно було формувати кадри середньої ланки, лісників, майстрів, місце яких на передньому краї виробництва, від яких залежить не тільки якість формування лісу, а й подальша його доля. В Могилів-Подільському лісгоспі то були роки величезних обсягів робіт по лісовідновленню та захисному лісорозведенню. І саме тут було видно, хто чого вартий в лісовому господарстві. Йшли роки. Лісництва поповнювалися новими кадрами і новими здобутками в виробничій діяльності. Згадаємо людей, які своєю діяльністю вписали героїчну сторінку в історію лісгоспу, передаючи ліс з рук в руки наступним поколінням.

Звичайно ж, тут першими можна назвати династію Поліщуків, яка проіснувала в лісгоспі з 1939 року і майже до кінця століття. Родинне наступництво розпочалося із Макара Михайловича Поліщука, який був лісничим Юрковецького лісництва, де зумів облагородити сосновим лісом величезні простори навколишніх крутоярів. Він знав та любив природу, збагатив її рідкісними породами, як каркас, дуб каштанолистий, горіх чорний, бук, модрина та уксусне і пробкове дерево, а ще ж як старанно оберігав ботанічну рослинність, яка так міцно прижилася в Грабарівському лісі. Та війна і евакуація все зробили по-своєму, розпорошивши велику сімю по світу, а сам він ледь вижив в тих страхіттях. Та все ж залишилися відданими лісу пять його синів: Володимир, Валентин, Анатолій, Віктор, які один за одним працювали лісниками в нашому лісгоспі, а Юрій - в лісорозробках. Анатолій Макарович згодом став відомим лісівником, очолюючи Томашпільське лісництво, та ще й виростив сина Віктора, який сьогодні є директором Тульчинського лісгоспу. А дідусь Макарій у свої 70 ще раз повернувся до лісу, але вже на посаді лісника Олександрівської дачі. 

Родина Скляренків в ті перші повоєнні роки принесла лісгоспу славу, коли  Тимофій Федорович уже в поважному віці очолював Михайлівське лвсництво і зумів швидко навести лад в понівечених війною угіддях, припинив розгул самовільних рубок. Одночасно він очолював науковий опорний пункт по вирощуванню бересклета, кора коренів якого являлася цінною сировиною для виготовлення високоякісної гуми для медицини. Лісгосп щорічно відправляв до півтонни кори для переробки на Баландінському заводі Волгоградської області. Старший його син Євгеній уже був доктором травматології, а ще один із його трьох синів Валентин тоді ж працював лісничим Котюжанського лісництва та в 1956 році розбився на мотоциклі при виконанні службових обов’язків. Багато чого перейняв він від батька, та не встиг впровадити в своєму лісництві. Замінила його на цій посаді дружина Лідія Федотівна. Згодом була призначена головним лісничим Хмільницького лісгоспу. Не пройшло і двох років, як і батька не стало.

Мало хто знає, що горіх чорний, якому за 80, був невідомо де придбаний і висаджений в культури дуба в Філіціановському лісі Моївського лісництва лісничим Грішиним. Його насіннєва база прославила себе далеко за межами  області. А якість деревини горіха така висока, що його використали в давнішні роки для ремонту приміщення Верховної Ради. В багатогранній роботі лісничого надійними помічниками були його дружина та син, відомий фахівець-науковець.

Сімя Мотилевських Михайла Васильовича, сина відомого лісівника, та Катерини Прокопівни, після десяти років роботи в Закарпатті ще 14 років віддала служінню лісу в рідному краї. Він, як директор, встиг багато чого нового впровадити в різні сфери виробництва, особливо в найбільш пріоритетне – лісогосподарське. Був закоханий в рідне Придністров’я, гордився тим, що підвищувалася лісистість, а відповідно і привабливість краю. Багато задумів залишив він нам, а сам від невиліковної хвороби передчасно пішов з життя.

Щорічно в ті роки в лісгоспі працювало понад 700 осіб і більшість із них залишилася в колективі до виходу на пенсію, маючи за собою чималі досягнення та заслуги. Думаю, в нашому колективі чимало знають про рід Ясенюків. Житель села Івашківці Терентій Ясенюк наймався на роботу по розробці лісосічних ділянок, і діти ще тоді поступово пізнавали ліс. Згодом Іван, один із синів, проявив себе, як кращий лісник Сабаринської дачі, а Григорій працював недовго трактористом і був запрошений на посаду лісника в урочище «Березівський ліс» на межі Вінницької та Хмельницької областей, в Муровнокуриловецьке лісництво. Цей ліс – великий масив на два обходи Поряд села, які звикли хоть чимось із лісу поживитись. А в селі Мацьорське - що двір, то вапнярка з випалу вапна. Крайній квартал від села уже давно не ліс, а рідина. До речі, мав місце страшний випадок, коли лісник Француз серед ночі, обороняючись, застрелив лісокрада, але був виправданий і переведений  в Моївське лісництво. Ознайомившись з обходом та набравшись мужності, молодий лісник Григорій Ясенюк вирішив взяти на себе весь лісовий масив площею 934 гектари. Понад 40 років він вкладував душу, сили в цей обхід, де замість порослевих грабняків було посаджено і виплекано сотні гектарів повноцінного лісу, а ще ж чимало покрито лісом крутосхилів в зоні Новодністровської ГЕС.

Давно забуто тут про самовільні рубки, І при цьому лісник завжди користувався серед населення повагою і авторитетом. Сьогодні справу батька продовжує син Борис, який має чимало своїх напрацювань.

За 89 років свого існування лісгосп розширив свою площу і зробив все, щоб ліс став незрівнянно кращим, аніж він був раніше. За ті ж роки ліс вийшов далеко за межі держлісфонду, покривши собою понад 10 тисяч гектарів яруго-балок, чим прикрасив Придністровський край. Все це давалося надто складно, бо ми йшли першими по нерозвіданому шляху. Преконливим свідченням цього є п’ятисотгектарний ліс, вирощений на кам’янистих крутоярах міста Могилева-Подільського. Сьогодні важко уявити, як вдалося заліснити голі кам’янисті схили на березі Дністра в зоні села Оксанівка, під Ямполем. І в цьому слід віддати належне волі та надзусиллям тодішнього директора ЛМС Сидоркова Галактіона Олексійовича.

В тих 50-их роках в лісовій охороні та на інших посадах працювали родинами. Зокрема в Моївському лісництві сім’я Бабіних: батько Дмитро, сини Григорій і Василь, брати В’ячеслав і Герман Батальські, брати Панчаки, Петро і Феодосій, в Шаргородському, брати Карманські Казимір та Іван, його донька Марія, син Віктор, шурин Василь Шлінськовий, а також брати Снігурі, Йосип і Степан, та Ковальські, батько Іван і син Петро.

Згадаємо Володимира Гуменюка, який повернувшись із німецького концтабору, прийняв від батька Кіндрата обхід в Перепільчинському лісі Івашковецького лісництва. Та невдовзі трапилася біда. Саме в жнива, серед ночі 1947 року, на межі між лісом і пшеничним полем він отримав кулю в легені від невідомого зловмисника. Через півроку після одужання він продовжив службу лісника в батьківському обході аж до виходу на пенсію.

Продовжуючи тему родинного наступництва, ще раз згадаємо Снігура Йосипа Петровича, який в 1953 році прийняв обхід № 4 в Деребчинському лісі Михайлівського лісництва в надто занедбаному стані, пошарпаному самовільними рубками та затравленому худобою. Протягом одного року безладдю було поставлено край, і ведення господарства поступово набуло належного рівня, а це сотні гектарів лісопосадок в держлісфонді і на яруго-балках та рубки догляду. До всього цього приглядався кмітливий онук Толя Серветник, який не по - дитячому пізнавав ліс, а згодом став помічником дідусеві та нарешті замінив його на посаді лісника. Сьогодні, коли Джуринське лісництво, як ніколи, завантажено лісогосподарськими роботами, Анатолій Серветник, уже як старший майстер і гарний господар на своїй ділянці, готовий долати любі перешкоди, всьому давати раду. І так уже не один рік. Він досконало знає ліс і сповна віддається йому.

Мушу згадати старшого майстра Моївського лісництва Всеволода Віта, який ще в дитинстві пройшов лісову науку в обході свого батька Антона в урочищі «Тростянець». Сьогодні він є не тільки гарним фахівцем лісу, а й провідним спеціалістом електронно-вимірювальної техніки.

Чому би не згадати родину Гавриленків в Івашковецькому лісництві, де батько і син Валентин працюють в цеху переробки деревини, а ще один син Валерій - майстер лісу.

Ярчевські Леонід Павлович та Марія Іванівна біля чотирьох десятиліть віддали лісу, а сьогодні син Віктор - майстер лісу, невістка - бухгалтер. Так само в Джуринському лісництві сімя Галунків, батько - лісник, син Ігор – старший майстер. В родині Гощовських в Ямпільському лісництві дідусь в минулому - відомий лісник, а онук Юрій сьогодні - майстер лісу.

Ми,ветерани праці, знаємо, що не так просто господарювати на площі майже 32 тисячі гектарів, в роздрібнених 187-ми урочищах з відстанями під 160 кілометрів, які ще й різняться ґрунтово-кліматичними умовами.

Тож нехай щастить колективу прийти до славних ювілеїв з найкращими виробничими, матеріальними і духовними здобутками. Нехай живе наступність поколінь. Нехай підвищується лісистість лівобережжя Дністра.

 

Степан РОМАНИШИН, ветеран лісового господарства

 

2018-01-04

 

 

 


На головну | Написати листа | Карта сайту Вгору ^

ПРО КОМПАНІЮ ІНФО-ЦЕНТР Діяльність підприємств РЕФОРМУВАННЯ ГАЛУЗІ ПУБЛІЧНІ ТОРГИ ОБ`ЯВИ Доступ до публічної інформації ПОСЛУГИ КОНТАКТИ Заходи запобігання корупції

Copyright © 2006. "Вiнницьке обласне управлiння лiсового господарства". Всi права захищенi.

Разработано:METASTUDIO